Контроль бур’янів на сої

Люди століттями займалися питанням культивації та захисту сходів аграрних культур від бур’янів, але практика доводить те, що зберегти вільні естетичні та екологічні ніші на прорості досить важко, якщо культурні рослини негусто охоплюють ділянку.

Ні одна посівна аграрна рослина (до складу якої входять лише представники одного виду) не в змозі повністю засіяти ділянку, а також максимально використати навколишні ресурси, потенціал мінеральних речовин, добрив та вологи за час всього періоду вегетації, так повно та максимально, як це робить скупчення різних видів диких рослин. Наприклад: морква або ж цукровий буряк можуть самостійно затінювати своїм листям поверхню грунту навколо себе лише через 50-70 діб з моменту їх посіву. Тому для пришвидшення і підвищення потенціалу культури, а також для зменшення шкідливого впливу бур’янів, використовують гербіциди та різноманітні агротехнічні заходи.

Наші вітчизняні агрономи зробили висновок про те, що на забур’янених посівах сама соя була вища на 6-9 см, а нижні яруси кріплення бобів й взагалі припідняті на 5-7 см вгору, аніж у рослин, котрі вирощувалися на очищених від бур’яну ділянках. Також бур’ян вносив свій негативний вплив на розвиток бобів.

Загалом посіви сої досить сильно заростають бур’яном в період другої половини літа, що значно збільшує втрати врожаю, а також ускладнює сам процес збирання.

Ще одним фактором, котрий стимулює появу бур’янів у другій половині вегетації в посівах сої, є площа листкової поверхні, яка в свою чергу впливає на освітленість грунту (чим більше листя затіняє грунт, тим краще). Зафіксовано, що в тіні у бур’янів змінюються майже всі параметри, а саме: стебла стають тонші, листок знебарвлюється, вегетація призупиняється, а також проростання зменшується від 15 до 30% .

При систематичному регулюванні густоти посіву можна позбутися бур’янів наступних видів: підмаренник чіпкий, осот рожевий та жовтий. Особливо це відноситься до озимих видів культур, кукурудзи, цукрових буряків та сої. Для сої перед початком збирання характерне неодночасне дозрівання ярусів бобів та висихання стебла. Ці аспекти є негативними для виробництва, оскільки збільшують строки збирання, а також при великій атмосферній вологості є небезпека поширення хвороб. Аби значно зменшити втрати врожаю в такій ситуації, необхідно використовувати десиканти. Найвідоміші діючі речовини: дикват, гліфосат, глюфосинат амонію.

Десикація є ефективним засобом для звільнення поля від багаторічних бур’янів. Її проводять за два тижні до збирання врожаю при вологості бобів 30-40%, а оптимальна температура навколишнього середовища повинна бути від 10 до 20 градусів тепла. Найкращий час для внесення – рано вранці або ввечері в безвітряну погоду. Дуже жарка сонячна погода підвищує швидкість дії десиканту, але ефективність його значно знижується. Опади, що пройдуть після десикації через 10-30 хвилин ніяк не вливають на ефективність дії. Основними критеріями,що можуть вплинути на зниження швидкості висихання культури, це наявність пилу або роси на листі, посуха та суховії.

Найпоширенішим способом внесення десикантів є наземне обприскування за допомогою сільськогосподарської техніки, а на великих площах – за допомогою авіації. Норма робочого розчину для наземного обприскування становить 150-250 л\га, для авіаційного методу – 50-70 л\га.

Гербіциди на основі солі гліфосату, які використовують в ролі десикантів, є дуже ефективними при високій забур’яненності полів, та несприятливих погодніх умова, зливових дощах, та високій вологості. Процес висихання культури займає від 10до 14 днів, такий немалий період дії десиканту забезпечує висихання не тільки наземної частини рослини, а й кореневої системи. Основними факторами стиглості сої, є опадання листя, побуріння стебел, та вологість насіння не більше 14-16 %.

Таким чином, проведення заходів десикації значно покращує умови збирання сої, звільняє поля від засміченості, зменшує вологість зерна та економічні витрати на доведення насіння до прийнятих стандартів.