Збудники хвороб ячменю

Важливою складовою підвищення урожайності ячменю та покращення його якості є контроль над збудниками хвороб, які уражують культуру під час вегетаційного періоду. Контроль хвороб дозволить уберегти рослини від хвороб та зменшити ураженість патогенами.

Сажка – хвороба, яка поширена майже у всіх ґрунтово-кліматичних зонах, в яких відбувається посів ярого чи озимого ячменю. Тверда сажка найчастіше спостерігається на культурі в фазі колосіння, коли колосок набуває сіро-зеленого кольору та стає інколи пелехатим, що призводить до відпадання остюків. Окрім остюків, вся частина колоса трансформується на чорну-буру масу спор, які закриті прозорою плівкою. В період дозрівання ячменю маса теліоспор в колоску стає твердою (кам’яною).

Джерелом інфекції виступає заспорене насіння, при сівбі якого в ґрунт разом із проростанням насіння появляються і теліоспори гриба. Найбільш інтенсивне зараження культур відбувається коли температура ґрунту складає 15-20 С. Проростки рослини, які не досягли 5 см у довжину є найбільш чутливими до ураження.

Найбільшу шкоду хвороби можна спостерігати в руйнуванні колосків та зниженні схожості насіння. При інтенсивному заражені культур хворобою втрати урожаю зерна можуть досягати 15% і більше.

За останні роки летюча сажка більше всього проявляється на ярому ячмені. Зараження культур ячменю хворобою ідентичне летючій сажці на пшениці. При колосінні ячменю уражені колоски культури прикриті прозорою плівкую, під якою знаходиться чорна спорова маса. Після того як плівка підсихає і розтріскується спори розпилюються. Уражений колос повністю руйнується, окрім стрижня, а потім перетворюється в чорну порошисту масу. В деяких випадках зараження може спостерігатись і на листях культури. Найбільше зараження ячменю спостерігається в фазу цвітіння, коли температура навколишнього середовища становить від 10 до 30 С і вологості повітря від 50 до 100%.

При проростанні насіння розвитку хвороби сприяє жарка погода. Якщо посів ярого ячменю відбувався в пізні терміни, то культура сильніше уражується летючою сажкою ніж посів в оптимальні терміни. Шкідлива дія хвороби впливає на відкриті і приховані недобори урожаю зерна, які в декілька раз більші порівняно з прямими втратами.

Чорна сажка за візуальними ознаками дуже схожа до летючої. Колоски ячменя після зараження набуває вигляду темно-шоколадної дещо коричневої маси спор. Зазвичай колоски заражених рослин виколошується пізніше, ніж у здорових рослин. Процес поширення спор закінчується після збору урожаю і обмолоту врожаю. Рослини зазвичай піддаються зараженню в момент проростання насіння в ґрунті.

Для того, щоб уберегти втрати урожаю потрібно проводити обов’язкове протруювання насіння, дотримуватись сівозміни, вирощувати стійкі сорти та дотримуватись збалансованого живлення.

Лінійна іржа найбільш поширена на півночі та заходу України. На стеблі, листкових піхвах та остюках появляються темні іржасті подушечки уредінії із спорами, які набувають бурого кольору розірваних ліній епідермісу. Найбільш чутливими до зараження являються рослини озимого ячменю при ранньому посіві, а рослини ярого ячменю при пізньому посіві.

У прохолодний вегетаційний період на ячмені може розвиватись жовта іржа, яка набуває лимонно-жовтих, смугастих, пунктирних ліній заповненими дрібними уредініями, після яких утворюються темно-бурі або чорні спори.

Карликова іржа на озимому ячмені найчастіше проявляється коли рослина сходить, а на ярому ячмені розвивається у фазі молочної стиглості. Якщо порівнювати карликову іржу з іншими іржастими захворюваннями, то вплив хвороби на культуру не такий шкідливий. Заходи з захисту повинні передбачати посів нових більш стійкіших сортів до іржі, дотримання сівозміни, комплексний захист від бур’янів, падалиці ячменю. Дотримуватись правильного зрошувального режиму та, за необхідності, вносити фунгіцид на ячмінь.