Ретарданти для озимої пшениці

При вирощуванні різних культур в Україні вже багато років поспіль застосовують ретарданти, які бережуть рослини від вилягання. Вперше ретардант на пшеницю застосував Лінзер у 1961 році, наглядно продемонструвавши його властивість. Загалом росторегулюючі властивості хлористого триметиламонію у 1960 році помітив Толберт. З тих пір препарати на його основі активно застосовуються у різних галузях сільського господарства, остаючись ефективними засобами до сьогоднішнього дня. Причини які можуть спровокувати вилягання існує досить багато. Із них можна виокремити декілька основних:

• генетична схильність до вилягання;
• примхи погоди (зливи, град, вітер, тощо);
• неправильна мінералізація грунту та ураження патогенами.

При вирощуванні пшениці озимих сортів перевагу віддають низькорослим сортам, які менш схильні до вилягання. У таких сортів більший колос і відповідно більша врожайність. Це стало можливим за рахунок зменшення витрат енергії для вигону соломини. Але іще не створили ідеального сорту, який би повністю відповідав усім потребам аграріїв – короткостебельні сорти не є виключенням. Через високу енергію росту рослини формують багатостеблевий кущ, який схильний до листкового загущення. Проблема полягає в тому, що сорти пшениці різної висоти мають однакову кількість листків і на короткій соломині вони часто зкручуються, що значно погіршує процес фотосинтезу та може слугувати джерелом для ураження патогенами, до того ж їх коренева система залягає під поверхнею грунту, тому вони сильно залежать від його вологозабезпечення.

Високорослі сорти, які часто вирощують в Україні при оптимальній мінералізації грунту та забезпеченні достатньої кількості вологи після виходу в трубочку здатні до набору великої вегетативної маси, що обов’язково призведе до масового вилягання посівів. Для контролю за ростовою діяльністю озимини був створений ретардант на пшеницю, який покликаний скоротити міжвузловий простір соломини, особливо в її нижній частині та потовщити стінки стебла. За стійкість соломини до вилягання відповідають два прикореневі між вузлові простори які і потрібно підсилювать шляхом їх укорочення та потовщення стінок.

Тому обробка регулятором росту на пшеницю повинна проводитись саме у фазу їх формування. Обробка посівів у більш пізні терміни призводить до впливу не на ту частину стебла, що може бути причиною низького врожаю. Якщо ж по якійсь причині не вдалося обробити посіви вчасно то ретардант на пшеницю вносять у період формування прапорцевого листочка. Інколи проводять і подвійні обробки посівів – особливо коли із азотними добривами вийшов перебор. Ретарданти, які застосовують в с/г мають різні похідні та відповідно мають різні механізми впливу на рослини. Всі вони активно (на клітковому рівні) впливають на їх ростові процеси. Внесення регулятора росту на пшеницю потребує від агронома знань та певної вправності, щоб врахувати всі фактори ризику та в результаті отримати достойний врожай зерна. До того ж для кожної фази розвитку культури застосовується окремий ретардант.